Майже весь минулий тиждень були в селі...Колись, навчаючись в школі, я так мріяла про місто. Інших варіантів не було, тобто, я їх не розглядала. В селі я не збиралась залишатись, та й, якщо чесно, добре, що і не лишилась. Місто мене, багато в чому, змінило. І тільки завдяки місту, я навчилась цінувати село.
Зазвичай, збираючись поїхати, мені так..ліньки і неохота...Знаю, що буде там добре, але то ж п"ять годин поїздом(приміським, по типу електрички)...з двома занудами...купою бабульок котрим нема чим зайнятись ті 5 годин.
А потім....починається мій ол ін клюзів)), діти гасають де їм вздумається, якщо зголодніють то завжди можна щось зірвати або знайти)))Дві бабусі виконують роль аніматорів, купа тварин -матеріал для дослідів. Ввечері, я присипляю малих дивлячись як згорають дрова, і найбільше мене тоді хвилює тільки те чи реально змайструвати Петсонів підкидач дров)))
А зранку мені роблять каву і навіть забавляють дітей поки я п"ю. Хм..напевно ще забула описати якісь принади...ах, ну звичайно, їсти мама готує сама, без мене, і завжди питає чого нам хочеться, посуд я теж не мию, і не прибираю, і взагалі нічим не парюсь)
Повертатись в Тернопіль не хочеться, там нема саду, нема квітників, нема таких широких підвіконників...І я зовсім не скучаю за спілкуванням, без інтернету теж можу обійтись, особливо, при наявності книжок. Можливо, це тимчасовий ефект, і за місяць-другий я б за цим всім скучила, але перевірити ще не було нагоди.
Зараз, для мене, невирішеним лишається єдине питання, чи з появою інтернету(тобто появою в селі) і різних служб доставки, справді нема потреби жити в місті...ще, мабуть, забула про машину, добре б було мати права...и змогла б я...ні не так, я бточно і з задоволенням змогла ,але чи не тягнуло б моїх дітей до міста, як тягнуло мене...
До цих пір памятаю свою мрію з шкільних років ..сидіти на підвіконні 20-30го поверху і дивитись як внизу їздять машини...мг...щас...)
Зазвичай, збираючись поїхати, мені так..ліньки і неохота...Знаю, що буде там добре, але то ж п"ять годин поїздом(приміським, по типу електрички)...з двома занудами...купою бабульок котрим нема чим зайнятись ті 5 годин.
А потім....починається мій ол ін клюзів)), діти гасають де їм вздумається, якщо зголодніють то завжди можна щось зірвати або знайти)))Дві бабусі виконують роль аніматорів, купа тварин -матеріал для дослідів. Ввечері, я присипляю малих дивлячись як згорають дрова, і найбільше мене тоді хвилює тільки те чи реально змайструвати Петсонів підкидач дров)))
А зранку мені роблять каву і навіть забавляють дітей поки я п"ю. Хм..напевно ще забула описати якісь принади...ах, ну звичайно, їсти мама готує сама, без мене, і завжди питає чого нам хочеться, посуд я теж не мию, і не прибираю, і взагалі нічим не парюсь)
Повертатись в Тернопіль не хочеться, там нема саду, нема квітників, нема таких широких підвіконників...І я зовсім не скучаю за спілкуванням, без інтернету теж можу обійтись, особливо, при наявності книжок. Можливо, це тимчасовий ефект, і за місяць-другий я б за цим всім скучила, але перевірити ще не було нагоди.
Зараз, для мене, невирішеним лишається єдине питання, чи з появою інтернету(тобто появою в селі) і різних служб доставки, справді нема потреби жити в місті...ще, мабуть, забула про машину, добре б було мати права...и змогла б я...ні не так, я бточно і з задоволенням змогла ,але чи не тягнуло б моїх дітей до міста, як тягнуло мене...
До цих пір памятаю свою мрію з шкільних років ..сидіти на підвіконні 20-30го поверху і дивитись як внизу їздять машини...мг...щас...)
Коментарі
Дописати коментар